БОРИС МОЗОЛЕВСЬКИЙ

СКІФСЬКИЙ СТЕП

Коров’як на могилі і тирса.

Над могилою небо як дзвін.

Щирим золотом степ цей світився,

Казанами і чашами цвів.

Здавна тут не любили халтури

Ні в пророцтвах, ні в справах земних.

Мчали степом підпалені хури

З брехунами-жерцями на них.

Тут кипіла кривава робота,

Коли обрій війною горів.

І на горло карала голота

За підступність і зраду царів.

Відгуло, відпалало нестерпно.

Тільки золото сонцем сія.

Синім свистом над сизим степом

Славить вітер скіфське ім’я.

БОРИС МОЗОЛЕВСЬКИЙ

ЗОЛОТА СИМФОНІЯ ПЕКТОРАЛІ

1

Грім стихав за далиною,

Зашерхав на глині.

Окрай балки Хоминої

Паслись коні гливі.

Де не візьмуться грифони!

Впали, ніби кара!

Та й накинулись на коней —

Що не кінь, то й пара.

Б’ють крильми — жалю немає!

Ще й ревуть жахливо.

Що один хребет ламає,

Другий б’є в загривок.

Згасло сонце. Морок ночі 

Все навкруг поглинув.

Наче сливи, кінські очі

Падали у глину.

А за північ над степами

Зайнялося світло:

У яру між черепами

Папороть заквітла.

2

Світе мій щирий, який ти чистий!

Світе прозорий, який ти гожий!

Хочеться ноги в росу вмочити

І цілувати ув очі рожі.

Світе мій дивний, світе казковий! —

Від повноти аж вгинається обрій.

Чи, може, кінь загубив підкову,

Чи світить місяць к годині добрій.

Буйно огудина переплелася.

Квіти медами течуть із огудини.

Світе, оспіваний перепелами,

Жайвором, горлицями, сорокопудами,

Сяй і слався, наш добрий світе,

Небо своє прихили над нами!

Ми твої паростки, ми твої діти,—

Будьмо ж не пасинками, а синами!

3

Облишмо чвари: настає наш час.

Закличмо тільки Гестію у свідки.

Сьогодні найсміливіший із нас

Піде шукати папороті квітку.

Хай це вбрання із білого руна

Йому в дорозі буде як молитва.

В грифонах даль, і виє звірина,

А треба йти, бо світу треба світла.

Ревтиме вій, манитиме мана,

Ще й рідний брат гостритиме сокиру.

Постануть стіни і рови без дна,—

Та треба йти, бо людям треба миру.

І раптом він до квітки не дійде,

Знеможе, схибить, звабиться, жахнеться,

Шекспір своїх сонетів не складе,

Й Гагарін із орбіти не всміхнеться.

Готуйте ж сир, шпаку і кумис!

Готуйте душі про добу новітню!

Нехай легким обранцю буде спис,

Він все пройде і принесе ту квітку,—

І зійде сонце! І відступить ніч.

І дощ напоїть землю неполиту.

І птиці розлетяться вусібіч,

Любов і мир повідуючи світу.