Музей Побуту при Чорноморській ЗОШ заснований колективом школи спільно з сільською радою 6 грудня 2004 року. Директор школи, учитель української мови Кривонос Валентина Іванівна та Погорєла Ольга Іванівна доклали багато зусиль щодо організації роботи музею. Кривонос В. І. стала його керівником. Експозиції музею створені руками робітників школи Погорєлого В. М. та Біжка В. І.

Музей Побуту – це не просто зібрання матеріалів, мертва виставка експонатів, це творча лабораторія вчителів та учнів школи. Зібрані у ході пошуку оригінальні матеріали знаходяться в експозиціях музею, доступні для кожного відвідувача та широко використовуються під час екскурсій, у навчально-виховному процесі.  

У музеї чотири експозиційних розділи:

1. Предмети побуту.

2. Український одяг.

3. Українські рушники.

4. Сучасна вишивка та рукоділля.

Вони естетично оформлені, постійно оновлюються, доповнюються новими оригінальними експонатами, зібраними пошуковими загонами, або подарованими місцевими жителями.

Усі оригінальні матеріали в експозиціях та фондах музею зберігаються дуже бережно: не допускається їх забрудненість, захищаються від вицвітання, вологості, будь-яких пошкоджень.

МАНДРІВКА НАШИМ МУЗЕЄМ

(екскурсія-новела з історії заселення рідного села переселенцями із Сумської, Хмельницької, Львівської, Вінницької областей)

Екскурсію у шкільному Музеї побуту проводять два оповідачі – учні, ілюструючи свої розповіді документами – наказами радгоспу ім. Комінтерну

Оповідач перший

Ви коли-небудь опинялися сам на сам із дорогою? Вона вабить, веде, гукає настирливо і владно. Історія - це та сама дорога, але особлива. І довкола неї стоять ниви, села, людські оселі, сотні долей. А вона тече вглибину - загадкова дорога історії. Чому вона весь час манить людей? Бо вона - одна з наших найнеобхідніших потреб. Це перша ознака розуму нашої культури. Свою історію має кожна людина, рід, село, місто. Всі ми топчимо свою стежинку, а ці стежинки разом об'єднується у історичний шлях, при цьому вливаючись у дорогу, перехрещуючись і розбігаючись. Та водночас доля кожної людини - це сніп життя.

Оповідач другий

Ступимо думками на одну із стежин Півдня України, нині розвинутого сонячного краю, «золотих воріт Херсонщини» - Голопристанщину. Зупинимось у селах Чорноморському, Лиманівці, Суворівці, Чорноморських Криницях. У минулому, сімдесят років тому - це все землі бавовнорадгоспу ім.Комінтерну Херсонського Тресту радгоспів Міністерства бавовноводства УРСР.

Поведемо мову про заселення цього краю протягом 70-ти років існування Херсонської області. А саме із далекого і важкого 1947 по теплий і сонячний 1980р.

Оповідач перший

Далекий 1947 рік. Переселенці... Словник значить: переселяти людей - переводити на нове місце проживання, селити в іншому місці. Переселятися - переходити, переїжджати на нове місце проживання. В цілому це дуже складно, бо іде мова про міграцію людей.

Закінчилася війна. Гарячий, нагрітий сонцем степ чекав людей. Він хотів бути розореним, засіяним. Немов великі краплини крові, що впали на землю й розсіялися, самотньо і дико червонів на ньому мак . Голосна його краса зупиняла людський погляд, примушувала задуматись. Степ чекав людей.

Оповідач другий

Першими на територію бавовняного радгоспу після війни повернулися громадяни по репартизації із Румунії у жовтні 1947 року. їх було 11 сімей, що налічували разом із дітьми 39 осіб. Наказом по радгоспу №259 від 17 жовтня 1947 року дорослих зарахували у робітники, а керівників відділень зобов'язали надати допомогу по вступу для навчання в школі дітям департизованих, (додаток №1).

Словник роз'яснює, що департизація - це повернення емігрантів на батьківщину з поновленням їх у правах громадянства або ж повернення на батьківщину військовополонених і цивільних осіб, що опинилися за межами своєї країни внаслідок війни. Ото ж, дехто повернувся на рідну землю, щоб колосок до колосочка скласти сніп свого життя - долю .

Оповідач перший

Важкі роки після війни. Сонячний південь. Курява над степовими дорогами стояла така густа, що перепели задихалися в бур'янах. Степ чекав на ріллю, на зерно, на скошений хліб у покосах. Хліба потребувала вся Радянська Україна. Робочих рук не вистачає. Повернені до рідних домівок демобілізовані бійці засукували рукава і разом із усією громадою освоювали херсонські степи. Війна закінчилася. Земля рідна. Степ свій. У квітні 1946 року трударі радгоспу завершили сівбу ранніх зернових на площі 1300 га та соняшнику на 230га за 10 днів і отримали І місце серед радгоспів Херсонського Тресту.

Оповідач другий

Життя потроху налагоджувалося. Земля радо сприйняла робочі руки, стала щедро віддячувати за їхню працю. А люди споконвіку вважали її матір'ю, яка завжди зігріє своєю ласкою, нагодує, підтримає і захистить у лиху годину. «Все від землі, - казали їм їхні батьки, - вона народжує, вона й ховає».

Партія ставить нові плани хлібозаготівель, молокопоставок, бавовни. Особлива увага керівництва звертається на бавовняний радгосп ім. Комінтерну. Стоїть частина нерозораного степу. Підпадьомкують сіренькі перепели, гордо походжають у бур'янах та лісозахисних смугах красені фазани, прекрасні білі лебеді змахують крильми на заливі моря, що омиває землі відділку №4 у селі Чорноморські Криниці.

Оповідач перший

На пошуки роботящих рук у період з 1949 року по 1956 роки на основі телеграм та розпоряджень Міністерства бавовноводства УРСР і Херсонського Тресту бововняних радгоспів, наказів Херсонського облвиконкому, Херсонського облуправління радгоспів у Кам'янець-Подільську, Сумську, Полтавську та Чернівецьку області із радгоспу командировані представники для агітації та прийому переселенців. (Додатки №2).

Оповідач другий

Зірватися із рідного місця людині неспроста. Одних гукала романтика, іншим не було де жити у своїй сім'ї, треті їхали до моря на південь. Першими у листопаді 1949 року прибули 37 сімей із Кам'янець-Подільської області , слідом - 31 грудня 1949 року ще 17 сімей на всі чотири відділення радгоспу. їм надано 136 квартир - бараків, про свідчать архівні документи (додатки №3). Оазисом першого поселення були землянки у с. Михайлівка (на даний час цього поселення немає - це територія між с. Чорноморським та с. Краснознам'янка). Важко уявити побутові умови життя у землянці. Але витримали. Надіялися, що тимчасово. Це ж не війна. Людей переселили у будинки та бараки у с. Суворівка та с. Лиманівка у 1952 - 1960 роках.

Дорога привела цих людей на південь. Збоку десь Дніпро. А він, степ, розлігся безмежний, несходимий, теплий, що пахнув полином. Ці неозорі рівнини невимовно хвилювали, викликали цікавість і острах. Так перші переселенці почали «в'язати» сніп свого життя на Херсонській землі...

Оповідач перший

Другою хвилею переселення на територію радгоспу були 1950-1956 роки . 14 квітня 1950 року радгосп прийняв 20 сімей із Чернігівської області, 29 червня 1951 року 30 сімей із Сумської області , 09 квітня 1950 року 15 сімей із Чернівців, 20 березня 1950 року 99 осіб із Полтавщини, (додатки №4).

Документи свідчать про те, що їх ешелони зустрічали у м. Херсоні керівники відділень радгоспу. Попередньо вони робили заявку на баржу у річковий порт, готували бані і дезінфікуючи камери. І знову переселенці зустрілися із непростими житлово-побутовими умовами. Житла не вистачало, тому тимчасово ущільнювали житла робітників радгоспу, селили у бараках, задіювали переселенців на будівництво навіть не саманних (бо обмаль часу), а мазаних будинків. Умови переселення передбачали, що біля будівлі повинен бути сарайчик для корови, свиней, курник і туалет. Радгосп командирує робітників, в тому числі і з переселенців у Ленінградську область для самозаготівлі лісу (додаток №5).

Оповідач другий

І звикали сумчани, полтавчани, чернігівчани до скіфських курганів, які бовваніли на степових обріях і тривожили їх уяву ще нерозгаданими таємницями. Вдивлялися у сувору мовчазність цих пагорбів землі, а тому і не завжди прагнули до розмов з ними. Треба було звикнути... Так день за днем продовжували вони в'язати такий нелегкий сніп свого життя.

Часто обідали кавуном із чорним хлібом сидячи на стерні. А поле їм пахло медом і солодким трунком червоного, мов сонце на заході, запашного і велетенського херсонського дива. Потроху звикали до зворушливих гілочок кермеку. А на їх подвір'я часто налітав шквалистий степовий вітер, гасив полум'я лампи чи каганця. Степ...

Оповідач перший

Земля розорювалася. Колосилася нива, пускала паростки виноградна лоза, чубуки якої були привезені аж із Вірменії. Все це потребувало роботящих рук. І степ поповнювався, розросталися села. З 27 березня по 05 квітні 1952 року 70 переселенців із Сумської та Чернівецької областей зараховані на роботу у радгосп на тваринницькі ферми та у садову бригаду (додаток №6).

Руками цих людей у 1950-1952 роках закладено сад площею 25 га, у 1951 році план здачі зерна виконано на 160%, молокопоставок на 113%, м'ясоздачі на 100%, а з площі 1836 га зібрано по 7,75 центнерів бавовни з гектара і виконано державний план на 102%. З 1423тон бавовни виготовлено 3300 метрів тканини. Господарська діяльність радгоспу має 1,5 мільйона карбованців прибутку. На полях радгоспу працювали 48 тракторів, 10 бавовнозбиральних машин СХМ - 48. У всіх сферах працюють переселенці. Вони вже поріднилися із степами і радо возили вантажівками купатися своїх дітей на залив теплого Чорного моря.

Оповідач другий

Активно будуються переселенські будиночки. Тільки в 1952 році їх побудовано 36, у 1954 році - 45. Були, звичайно, труднощі. Це знову були побутові труднощі. Люди мали право на скарги (додаток №7), а також на путівки у будинки відпочинку (додаток №8). Працювали люди, бо знали, що коли на столі лежить паляниця - буде продовження роду, дзвенітиме пісня, народжуватимуться діти. «Як вродиться жито, той будемо жити» - міцно увійшла у вжиток приповідка. А на думку часто спливали вишневі сади Полтавщини, розмаїття зелені Чернігівщини... Чекали листи із рідних домівок. Там батьки, родичі... А тут уже й покумалися, свою вишню посадили і мамин рушник повісили на покуті.

Оповідач перший

Сонячна таврійська земля, завжди щедра і привітна, прийняла роботящі руки та віддячила їм добре. У 1956 році 47 трудівників радгоспу відзначені урядовими нагородами, дипломами, перехідним Червоним Прапором Міністерства сільського господарства УРСР. Працівники радгоспу стали учасниками Виставки досягнень народного господарства в м. Москві 1956 рік.

Так день за днем , стебло до стебла, колосок до колоска в'язався сніп життя кожного переселенця. Це вони своєю працею зробили відомим на всю Україну радгосп ім. Комінтерну. На його землі знову у березні 1956 року на загальні роботи переселилися 101 робітник та робітниця (додаток №9).

Оповідач другий

Головним документом переселенців, як посвідченням особи був паспорт і переселенський квиток, який давав право на певні пільги, передбачені законом про переселення. У ньому робилися відмітки про видачу одноразової грошової допомоги (додатки №10). Квитки видавалися відділом облвиконкому по використанню трудових ресурсів. За ним людині повинні надавати новий будинок, право на безкоштовне перевезення речей та худоби. Хто був самотнім - мав право отримати кімнату у гуртожитку. Одноразова грошова допомога була розбита на дві виплати - по 31 крб. 87 коп. (пізніше вона була більшою у відповідності до грошових реформ держави). Також протягом перших двох років радгосп повинен був забезпечити сім'ю переселенців безкоштовними дровами і вугіллям на одну зиму.

Оповідач перший

Господарство радгоспу розбудовувалося і примножувалося. Хвиля переселення тривала до початку 1980-х років. Влаштування побуту людей та всі проблеми із труднощами лягали на дирекцію радгоспу, що контролювала господарність та добросовісність керуючих відділками (додатки №11).

А люди працювали, приживалися...

Оповідач другий

Жінки сапами збивали першу росу із неозорих ланів кавунів, молоді хлопці та чоловіки грузили їх на автомашини і супроводжували до пойми на баржі. Повагом пливли вверх по Дніпру баржі із херсонськими кавунами та купами зерна аж до Києва. Тепла посмішка, надія, що світилася в очах трударів, супроводжувала результати праці. Думалось, що якийсь кавун із Києва степовими дорогами потрапить на рідну Сумщину, Полтавщину чи Чернігівщину. Десь там живуть родичі.

Оповідач другий

А ввечері, після робочого дня, господині підмазували глиною хату ззовні і в середині та згадували своє дитинство. Поливали посаджену своїми руками калину, тюльпани, виноградну лозу. Діставали із шаф рушники, які вишивали іще у дівоцтві. Миготіли горлиці, калина з темними листками, красувався буйний хміль, просвічувалося лапасте дубове гілля. Озивалися хрестики із полотна, нагадуючи батьків, далеку рідну домівку та дитинство. Притискався той рушник до серця, а думка хоч на трішки, а линула туди, далеко. Уже ніби і дім тут. Побудувалися, сад посадили і квітник розбили у колись загадково-мрійному херсонському степу. Народилися, пішли у школу і закінчили її діти. Уже сім'ї свої завели, і від батьків відділилися... А колись так звані «переселенці» живуть у чепурних оселях, які звеселяють вулиці наших сіл і сьогодні (додаток №12).

Оповідач перший

Часто теплими голопристанськими вечорами, ловлячи ледь вловимий запах моря, співаючи пісню чи розмовляючи із сусідами, батьки бажають своїм дітям чесно в'язати сніп свого життя. «Сніп життя - він непростий, заслужений, добрий, щасливий, бо народжується із праці тільки невтомних рук», - заповідають старші сучасникам.

Використані джерела:

1.     Архівні матеріали радгоспу ім. Комінтерну. Книги наказів з 1946-1961р.

2.    Спогади переселенців Телегій С. М., Колєснік Н.М., Пісоцької Т.Л.

ЗБЕРІГАЄМО НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ!

Сьогодні, 12 грудня 2019 року, на базі музею Побуту у Чорноморській школі відбулися Андріївські посиденьки. Учні-екскурсоводи 6 класу дебютували з екскурсіями для учнів 5 класу. Найкраще розважилися на посиденьках учні 7 класу. Відбулося змагання між парубками та дівчатами. Парубки дров і води наносили, калиту кусали, змагалися у поїданні каші, а дехто "чудив" - у скрині ховався, каблучку з води витягали і носики у воду повмочали. Дівчата кашу в печі "варили", ворожили на дровах, бриль із чарівної скрині діставали - ім'я нареченого шукали, через рогачі весело стрибали, однокласників - Андрійків привітали...